Особливості сучасної філософії

У другій половині XIX ст. поступово готується, а на рубежі XX ст. починає здійснюватись перехід до нової некласичної науки, змінюються принципи, зразки, парадигми філософству­вання. Якщо філософи XVII-XVIII ст. вірили, що з ліквідацією феодальних суспільних відносин встановиться царство розуму, справедливості, рівності і навіть братства між людьми, то капі­талістична дійсність спростувала ці ілюзії. Філософія XIX ст. відмовляється від досягнень попередньої філософії, і заявляє, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля розуму; вона стає на позиції ірраціоналізму.

Поняття ірраціоналізм (від лат.: irrationalis - нерозумний, несвідомий) об'єднує різні філософські вчення, що відстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. Ірраціональ­ними за своїм змістом виявляються усі релігійні і релігійно-філо­софські вчення.

Отже, ірраціоналізм невипадково сформувався у XIX ст., коли поширення відчуження на сферу розумової праці, криза буржуазного суспільства і його культури ввійшли в супе­речність з ідеями «царства розуму» та суверенності розуму, що їх проголошували просвітителі. Ірраціоналістичний настрій розуму одержує широке розповсюдження і особливо вияв­ляється у таких течіях, як «філософія життя» (Дільтей, Бергсон та ін.), екзистенціалізм (Хайдеггер, Ясперс та ін.) та деяких різновидах неопозитивізму.

Для філософії XX ст. характерні також сцієнтизм і антисцієнтизм - протилежні світоглядні позиції, пов'язані з абсолю­тизацією позитивних (сцієнтизм) або негативних (антисцієнтизм) аспектів впливу природничих наук на розвиток культури. Сцієнтизм (від лат.scientia - знання, наука) - це уяв­лення про наукове знання як про вищу культурну цінність і достатню умову для орієнтації людини у світі.

Сцієнтистська орієнтація виявляється у некритичному зас­тосуванні у гуманітарних науках (зокрема суспільних) зовнішніх форм і методів організації знання, властивих природ­ничим і точним наукам, запереченні суто філософських про­блем, позбавлених пізнавального досвіду; визнанні справді на­уковими лише математичних і конкретних природничих знань, що характерно, наприклад, для позитивізму.



Антисцієнтизм стверджує принципову обмеженість науки у вирішенні проблем людського існування, зважав на негативні наслідки науково-технічного прогресу (руйнування природного середовища, створення зброї масового знищення, тлумачення науки як «дегуманізованої сили», що є джерелом трагічного людського існування). Позиції антисцієнтизму захищають такі напрямки сучасної філософії, як екзистенціалізм, феноменологія.

Загалом під сучасною західною філософією розуміють су­купність філософських вчень, що виникли наприкінці XIX - на початку XX ст. і основні ідеї яких розробляються і сьогодні

Сучасна духовна культура уособлює єдність, синтез двох тенденцій: модифікованого старого та народженого нового, тоб­то єдність класичного і некласичного. В узагальненому вигляді водорозділ між класичною і некласичною філософією, передусім, проходить через ставлення до проблеми раціонального та його протилежності -ірраціональності.

До класичного типу філософії належать такі течії, як неокантіанство, феноменологія, неопозитивізм, структуралізм, аналітична філософія, неотомізм, марксизм та інші; до некла­сичного - філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, по­стмодернізм тощо.


8299136507885688.html
8299180396311370.html

8299136507885688.html
8299180396311370.html
    PR.RU™